1911 року Осип–Роман Сорохтей вступає до Краківської академії мистецтв на графічний факультет, де навчається під керівництвом талановитого художника і педагога, професора Юзефа Панкевіча. В академії Сорохтей був серед кращих, найобдарованіших студентів. На першому і другому курсах з 12 дисциплін він 10 здав з оцінкою «відмінно». За оголену натуру (акт), вечірній рисунок та конкурсну працю, крім високих оцінок, Сорохтей кілька разів отримував грошову премію.
Мистецтвознавець, член Національної спілки художників України,
член Національної спілки журналістів України Володимир Баран
На той час Краківська академія мистецтв вважалася потужним осередком, де були сконцентровані значні мистецькі сили. Роки проведені у Кракові у класі Юзефа Панкевича, видатного живописця і графіка, відомого своїми здобутками в імпресіоністичній колористиці, а також в галузі офорту, залишили вагомий слід у подальшому творчому житті художника.
Кандидат мистецтвознавства Орест Макойда
1914 року за експоновані на виставці графічні твори, зокрема, декілька карикатур і дружніх шаржів, які засвідчили високу професійну підготовку і своєрідну експресивну манеру виконання, молодий митець одержав бронзову медаль та грошову винагороду. Грошові премії були для Осипа Сорохтея не тільки моральною, але й матеріальною підтримкою. Щоб мати змогу навчатися, він був змушений якось заробляти гроші. Доводилося навіть розносити зі складу вугілля й дрова на квартири людей. Проте життєві труднощі гартували його волю, формували рішучість в доланні перешкод, навчили цінити і поважати важку працю робітників, які у багатьох його творах посідають помітне місце.
Мистецтвознавець, член Національної спілки художників України,
член Національної спілки журналістів України Володимир Баран
Серед колег-початківців його вирізняв пошук власної гострої манери, спонуканий вразливістю натури і силою темпераменту, а також зрілістю критичного розуму. Сприяли формуванню молодого митця як особистості політичні обставини та мистецькі події напруженого часу.
Мистецтвознавець Олена Ріпко
…двадцятилітнім юнаком, Сорохтей прийде у Краківську академію мистецтв з твердим наміром стати українським художником. В канцелярії довго крутили перешіптуючись, його метрику, в якій чорним по білому записано, що його Йосифа-Романа Сорохтея, мати — римо-католичка і батько — теж римо-католик.
«АІеz раn jest роlakem!» — нарешті вигукне канцелярист з витягненим від обурення обличчям.
«Вагdzo раnа рrzepraszam, аlе jа lеріеj znam, kim |jestem!» — відповість йому мій батько чистою польською мовою, якою прекрасно володів, розуміючи, який виклик долі він кинув. В академію його все ж таки прийняли, провівши відповідну «обробку»: безсоромно (але правдиво) тлумачили йому, що його чекає в майбутньому, як ускладнить він собі життя, не кажучи вже про відсутність наймізерніших видів на мистецьку кар’єру.
Він знав про це й сам. Думаю, що цей крок мав куди глибше коріння, ніж могли збагнути краківські пани-професори. Це був своєрідний протест проти несправедливості, вияв солідарності з народом, який терпів тягар подвійного гніту. Це була і сплата боргу станіславському ремісничому передмістю, яке, не питаючи метрики, прийняло його під свій дах як рідного і вивело на самостійний життєвий шлях.
Богатоликий Краків не міг не дивувати і не полонити своїми стародавніми пам’ятками і сучасним пульсом життя, і збереженою з минулого столичною прецезійністю. Невдовзі він вивчив це місто досконало і полюбив його стримано і ніжно почуттям, яке з віком не втрачає барв і свіжості, бо тісно сплелося зі спогадами студентської молодості. Дарма, що доводилося недоїдати і недосипляти, заробляючи на прожиток.
Правдоподібно, це було так. Нічим зовні непримітний студент, що тримався осторонь богемного гурту завсідників кав’ярень і не вирізнявся, як це тепер називається, комунікабельністю, дивував працездатністю і вмінням доходити суті, замислюватися над усім, що потрапляло в поле його зору.
Всього дійти самостійно, запам’ятати, проаналізувати, оцінити. Ця звичка прийшла з дитинства, з отої шкільної науки, яку треба було повсякчас доповнювати самоосвітою і сприймати критично. І ще характер. Гордий, вразливий, безкомпромісний. За час перебування в Академії, як свідчать документи, батько отримує нагороду за акт і композицію та вечірній рисунок, одержує похвальне відзначення на виставці студентських робіт, отримує бронзову медаль і грошову нагороду на виставці.
Я не беруся судити про те, хто з батькових вчителів, (а це були відомі польські художники), який вплив справили на його творчість. Це справа мистецтвознавців. Не хочу заглиблюватися і в історію польського мистецтва, де імена Фалата, Вайса, Панкевича, Пеньковського, Дембіцького посіли належні і гідні їх таланту місця.
На формуванні творчої індивідуальності батька позначилось і його знайомство з творами європейського мистецтва минулих епох. Особливо був захоплений він графічними серіями Ганса Гольбей-на й Альбрехта Дюрера. Мабуть, вони наштовхнули його пізніше на створення власних графічних серій — «Страстей Христа» і «Хресної дороги».
Донька Осипа Сорохтея Христина Марія Сорохтей
З вибухом світової війни 1914 р. О. Сорохтей перервав студії і вступив у ряди Січових Стрільців і витривав аж до кінця, доказуючи тим свою високу ідейність. Можливо, що повне запалу й фантазії життя серед Січового Стрілецтва мало рішальний вплив на вибір дороги в малярстві у нашого мистця. Одно незле, що коли він вибрав карикатуру, як свою спеціяльність, то це треба завдячувати у великій мірі настроям серед цих наших одчайдухів, що «як ішли в бій, то співали і зі співом умирали».
Художник Дам’ян Горняткевич
1818р О.Сорохтей продовжив навчання в Академії Мистецтв у живописця і графіка професора Войцеха Вайса, новатора графічних технік. Завершує навчання О.Сорохтей під керівництвом професора Станіслава Дембіцького, людини прогресивних поглядів, відомого ілюстратора та карикатуриста.
Мистецтвознавець, член Національної спілки художників України,
член Національної спілки журналістів України Володимир Баран
… Сорохтей навчається у живописця і графіка Войцеха Вайсса, відомого своїми оригінальними колористичними шуканнями та схильністю до новаторства у графічних техніках. На останньому, п’ятому, курсі молодий художник учиться у Станіслава Дембіцького, ілюстратора, карикатуриста, активного кореспондента журналів і газет, що відрізняється від інших викладачів серйозною зацікавленістю життям соціальних низів, прагненням відтворити у своїх мистецьких пошуках рухи, які народжуються у народних масах.
Мистецтвознавець Олена Ріпко
Сприйнявши від своїх видатних педагогів по Краківській Академії мистецтв Юзефа Панкевича, Станіслава Дембіцького, Войцеха Вайсса непересічну майстерність, ерудицію, тяжіння до відновлення графічної мови, молодий Осип Сорохтей рано започаткував свій власний творчий метод, який відповідав його вразливій натурі й критичному розуму. Життєвого ж досвіду та гіркотливого сарказму йому, мобілізованому з обітницької студентської лави до пресової кватири «Стрілецька кадра» австро-угорської армії, не бракувало.
Мистецтвознавець Олена Ріпко
Свідоцтво О. Сорохтея з Краківської академії мистецтв свідчило, що за фаховий екзамен з навчального предмета в загальноосвітніх школах і вчительських семінаріях з рисунка він дістав оцінку «дуже добре». Після цього, студент Осип Сорохтей допускався до наступного екзамену – «вчительського» (на право викладання свого предмета в середніх загальноосвітніх школах і вчительських семінаріях). Після проходження педагогічної практики в державних гімназіях міст Станіслава та Снятина О. Сорохтей здав іспит на оцінку «достатньо». Кваліфікаційний екзамен дав право на викладання рисунків у середніх загальноосвітніх школах і вчительських семінаріях, як державних, так і приватних з польською мовою викладання. Йому вручили диплом учителя. Педагогічну діяльність Осип Сорохтей розпочав 1920 року.
Мистецтвознавець, історик Адріяна Грушинська
