Спогади сучасників – Іван Ставничий

МАЛЯР І КАРИКАТУРИСТ — О. Р. СОРОХТЕЙ

Народився Осип Роман Сорохтей 1889 року в селі Баранчичах, Самбірського повіту в Західній Україні. Батько був українець, мати полькою, латинничками були й сестри Марійка і Казя. Переїхавши з батьками до Станиславова, Осип закінчив 1904 року шість кляс народної й виділової школи та перейшов до державної чоловічої вчительської семінарії. Познайомившися з Осипом, я подружив із ним і з його товаришами Антоном Баландюком і Михайлом Шкабрієм і часто відвідував Сорохтеїв разом із Франем Андрусевичем та Івасем Полотнюком. Так завівся вдома у Сорохтеїв український дух і з ним розговірна українська мова. їхню матір рідко заставали ми під час наших відвідин, бо — після смерти чоловіка — вона тяжко працювала. Приблизно 1907 року, я і Франьо Андрусевич, організуючи низку «тайних кружків» середньошкільної молоді, задумали заснувати також артистичний кружок. Приятелюючи з Осипом, втягнули і його в члени кружка. Одним із наших зайнять були змагання в малюванні історичних портретів, між ними й сотника Івана Ґонти. Правдоподібно, під впливом своїх товаришів і друзів Осип став не тільки сам свідомим українцем, але стали активними українками також його сестри. Молодша з них була вивезена до Києва під час першої російської окупації Станиславова.

Бувши учнем учительської семінарії, Осип не надто прикладався до шкільної науки. І в школі, під час навчання, і поза школою займався майже виключно улюбленим малярством і рисуванням. Кожного четверга, замість до школи, мандрував на міську торговицю, щоб рисувати коней. Не долюблюючи обов’язкових шкільних предметів, багато все ж таки читав. Улюбленими його авторами були Юліюш Словацький і Василь Стефаник. Часто зрисовував у своєму альбомі головних героїв цих авторів. Захоплювався також темами з античної мітології, малюючи фантастичні постаті античного світу, усяких лісових божків та фавнів. Не мавши грошей, щоб купити дорожчі олійні фарби, задовольнявся тими, що були під рукою і що їх легко було роздобути. Учительскої семінарії не закінчив матурою. По трьох роках навчання, ідучи за прикладом свого товариша поляка Журавського, виїхав до Кракова й записався спершу до школи мистецького промислу. Вибувши в ній три роки, перейшов до краківської Академії Мистецтв, при чому заробляв на прожиток також малярською працею.

З вибухом Першої світової війни в серпні 1914 зголосився до УСС і відразу попав до Артистичної Горстки — що створилася там з молодих письменників, музиків і малярів. Перебуваючи в рядах УСС, почав творити карикатури видатніших вояків і стрільців. Появлялися вони в тодішніх гумористичних журналах і збірниках. Незабаром здобув славу, як чудовий карикатурист. Рисунок виходив у нього перфектний, увиразнюючи характер зарисовуваних постатей.

Після закінчення Першої світової війни повернувся до Станиславова, але незабаром виїхав знову до Кракова, щоб завершити студії в тамошній Академії Мистецтв. Здобув патент артиста-маляра 1920 року. В 1920— 1926 роках працював Сорохтей учителем рисунків у другій державній гімназії у Станиславові. Була перервана ця праця перенесенням до провінційної «діри», якою був у той час маленький Снятин. Сталося це «за кару», бо Сорохтей посмів помістити в журналі «Зиз» карикатуру на популярного в той час директора і згодом шкільного інспектора д-ра М. Сабата. У Снятині довелося Сорохтеєві перебути до 1929 року, коли привернено його знову на працю до Станиславова і то в державній Українській Гімназії. Працював далі учителем рисунків до 1940 року. В тому часі створив свою мабуть єдину більшу композицію — «Зняття з хреста» для духовної семінарії за зразком відомої картини Рубенса. Знаний був О. Р. Сорохтей, як замкнутий у собі мистець-анахорет, що кохався у власних малюнках, безупину поправляв їх, творив виключно для себе, не любив нічого продавати. Під час совєтської окупації опинився, позбавлений будь-яких творчих можливостей, у 10-річній середній школі знову у Снятині, де жила його дружина з роду Карп’юків, також видатна мисткиня-малярка, член АНУМ, разом із їхніми двома дітьми. В листопаді 1941 року, в час німецької окупації, прибув знову до Станиславова, сподіваючися стати на працю в Український Гімназії. Несподівано, вночі з 27 на 28 листопада 1941 помер на удар серця в одній із станиславівських гостинниць, подібно, як колись, 1909 року, видатний український композитор — Денис Січинський.

https://diasporiana.org.ua/wp–content/uploads/books/18537/file.pdf