Виставки. Івано-Франківськ, 1990. Графічні портрети Осипа Сорохтея.
Українська графіка на початку ХХ століття зазнала блискучого розквіту. Вона завоювала в мистецтві нашого краю чільне місце і стала відома далеко за його межами. Серед тих, хто працював у цей період в жанрі графіки, був й Осип Сорохтей, який надзвичайно швидко отримав визнання української мистецької критики.
Талант художника розвинувся ще в період, коли молодий митець опинився в Краківській академії мистецтв, у цілком новому середовищі. Однак він зумів не загубити себе і вийти на шлях власних манер і творчих уподобань. Навчання в академії не було для індивідуальності художника вирішальним, це був радше період, який стимулював характер його самобутнього таланту. На формуванні творчої індивідуальності О.Сорохтея позначилось і його знайомство з творами європейського мистецтва минулих епох. Особливо був захоплений графічними серіями Ганса Гольбейна й Альбрехта Дюрера, які наштовхнули його пізніше на створення власних графічних серій – “Страстей Христа” і “Хресної дороги”.
У Краківській академії мистецтв у період навчання О.Сорохтея були модні нові західноєвропейські мистецькі напрямки, у тому числі й імпресіонізм. Однак молодий художник радше віддавав перевагу експресіонізмові, засобами якого можна було більш образно розкрити актуальні події часу, динаміку людського характеру. Перемогти остаточно натуралістичний імпресіонізм йому допомогла карикатура, якою захоплювався ще змалку. Малюнок був популярний і в академії. Любов до неї прищеплював своїм учням професор Панкевич, у класі якого навчався Осип Сорохтей. Ставши на шлях самостійної творчості, художник не полишав улюбленого жанру графічного малюнка. Він вважав, що малювати необхідно щодня. Малювання повсякденно означало для нього жити й постійно наближатися до всього живого. Одним із найулюбленіших жанрів був для Сорохтея портрет. Виконував їх здебільшого тушшю, олівцем, крейдою або вуглем. Захоплювався і груповими фігурними сценами, взятими з навколишнього життя.
Пластичне моделювання портретних образів у нього відбувається з допомогою лінії. Саме лінія в О.Сорохтея стає формою вислову. В портретах і групових сценах художник прагне віднайти і донести до глядача поетичну і філософську суть зображуваної сцени чи характеру індивідума. Крім того, умів знайти і відбити у своїх композиціях якусь особливу доброту і дружелюбність. Усе це допомагало формувати в ньому художника і громадського діяча. Більшість портретів О.Сорохтея вирізняється своєю реалістичною досконалістю і гротескним підходом до форми. Особливо цікава серія портретів періоду служби в армії в рядах українських січових стрільців. Портрети своїх друзів-бійців і старшин творив весело, загострюючи увагу на характерних рисах портретованих.
Осип Сорохтей належав до кола тих художників, які в українському мистецтві сказали своє нове, без будь-якого наслідування слово.
Нині ми вдячні долі, що можемо представити повною мірою те краще, що збереглося зі спадщини художника.
Михайло Фіголь
