Виставки. Львів. 2020. Осип Сорохтей. З минулого у сьогодення
Минають роки і десятиліття, відходять у небуття покоління людей, а мистецькі надбання залишаються, по-новому промовляють до нащадків. Промовляють до нас і сповнені експресії твори Осипа-Романа Сорохтея – українського графіка, карикатуриста, живописця, що творив у першій половині ХХ століття.
Життя його не було легким і тріумфальним. Воно більше схоже на неперервний ланцюг випробовувань, самоутвердження та спротиву, життя, сповнене душевних терзань, неспокою та розчарувань, і водночас – творчих злетів. Не було визнання і лаврів, на яких він міг би спочити. Осип Сорохтей був митцем, якого спіткало невизнання впродовж життя і тривале забуття після смерті. Його величають художником-анахоретом, вважають найтрагічнішим галицьким митцем ХХ століття. За невизнаність таланту, за те, що не завоював популярності, за те, що був забутим, за те, що був самітником і потерпав від нерозуміння.
Осип Сорохтей не мав жодної персональної виставки за життя. А за радянських часів його твори не популяризувалися, оскільки чимало з них мали релігійну тематику і не вписувалися в ідеологію того часу. За період здобуття Україною незалежності виставки творів О. Сорохтея проводилися у Львові та Івано-Франківську за сприяння незабутнього Бориса Возницького, Михайла Фіголя, Олени Ріпко і стараннями дітей, онуків та небайдужих до його творчості людей.
Осип-Роман Сорохтей народився 28 лютого 1890 року в селі Баранчиці Самбірського повіту на Львівщині в сім’ї залізничника. Його предки були чехами Срхтіями, але коли потрапили в Галичину, то через складність вимовляння українською такого прізвища, стали Сорохтеями. Батько Осипа Йосафат отримав посаду на залізниці. Коли Осипові було 7 років, батько загинув від нещасного випадку під час роботи. Осип і дві його сестри, Казимира і Марія, залишилися напівсиротами.
Ще дитиною Осип почав малювати. Утік зі школи отців-єзуїтів, у яку в десятилітньому віці влаштувала його мама-полячка і ревна католичка. Ця втеча була першим його конфліктом з родиною, першим бунтом, першою спробою торувати свій власний шлях. Адже Осип Сорохтей не повернувся додому, а розпочав своє самостійне життя, працюючи помічником маляра. Поселився у передмісті Станіславова. На жаль, ім’я маляра до нас не дійшло, але у спогадах Осип Сорохтей називає його своїм першим учителем у житті та мистецтві. Добрий чоловік зумів помітити у ньому «іскру божу» непересічного таланту і зрозумів, що хлопцеві треба вчитися. Допоміг Сорохтеєві потрапити до гімназії, а потім – і до вчительської семінарії.
1911 року Осип розпочав навчання у Краківській академії мистецтв. Будучи сином чеха і полячки, при вступі до академії ідентифікував себе українцем, яким залишався до кінця життя. Спалахував гнівом, коли йому пропонували, для полегшення життя, записатися поляком. Проукраїнська позиція не робила його перебування у Кракові легким, ускладнювала пошуки роботи та можливості працевлаштування. Вчився успішно. Щорічно брав участь у студентських виставках, за що неодноразово був нагороджений грошовими винагородами та медалями. У Кракові навчався у таких відомих викладачів, як Юзеф Панькевич, Войцех Вайс та Станіслав Дембіцький. Його студентська творчість була високо оцінена відомим польським митцем і тодішнім ректором академії Яцеком Мальчевським.
1914 року через початок Першої світової війни перервав навчання і поповнив лави Українських січових стрільців. Чотири роки перебував у «пресовій кватирі», головною метою якої була культурно-освітня праця. Редакція «пресової кватири» згуртувала людей з мистецьким хистом: літераторів, художників, скульпторів, фотографів, композиторів, музикантів, поетів, акторів. Працював пліч-о-пліч з Іваном Іванцем, Осипом Куриласом, Левом Гецом та Юліаном Назаруком. Ближче товаришував з Михайлом Гаврилком.
У 1918–1920 роках продовжив перерване війною навчання у Краківській академії мистецтв.
Після завершення навчання, художник повертається у рідне місто, занурюється у мистецьке життя Галичини: присвячує себе освітянській діяльності, викладаючи у Станіславівській українській гімназії, редагує молодіжний часопис «Дружнє слово», плідно творчо працює, бере участь у діяльності АНУМ, часто відвідує Львів, співпрацюючи із сатиричним журналом «Комар».
Сорохтей писав свої роботи не для продажу, творив, бо то була внутрішня потреба. Працював головно у техніці рисунку й акварелі, рідше олією, продовжував малювати карикатури. З-під олівця Сорохтея виринали портретні ескізи, потім шаржі, карикатури, що відкривали сутність особи. Шляхом вип’ячування особливих рис умів підкреслювати риси характеру персонажів. Став у цьому жанрі неперевершеним.
За свідченнями сучасників, Осип Сорохтей імпровізував у карикатурі, був дуже вибагливим у техніці рисунку, кожна його карикатура мала в собі щось із акварелі. Образи видатних людей минулого художник трактував з позицій свого часу, під своїм кутом зору. У багатьох портретах застосовував елементи дружнього шаржу і гротеску, поєднаних з глибоким філософським змістом. Осип Сорохтей часто друкував свої твори у сатиричних газетах і журналах, завдяки чому прославився як здібний карикатурист.
З 1926 року Сорохтей працює вчителем рисунку в Снятині. Невелике містечко зачарувало художника довколишньою красою, краєвидами з високого берега Прута. Відчув, що ця ріка – його і для нього. У Снятині мешкав Марко Черемшина, там запізнав і Василя Стефаника. Саме там він зблизився з жінкою, яка стала його коханням, дружиною і мамою двох дітей. Це була Марія Карп’юк, сестра дружини Марка Черемшини – Наталії, художниця, улюблена учениця Олекси Новаківського, стипендіатка Митрополита Андрея Шептицького (навчалася у Парижі). Народжена у Снятині у родині бургомістра Василя Карп’юка, мистецько обдарована інтелігентна дівчина зуміла належно оцінити талант Сорохтея. Після заміжжя заради сімейного життя пожертвувала своєю малярською кар’єрою, створюючи чоловікові умови для творчої праці.
Осип Сорохтей помер раптово 27 листопада 1941 року у Станіславові, де й похований.
Після смерті художника Марія Карп’юк повернулася до Снятина, забравши із собою дітей і роботи чоловіка. Виховувала дітей і пильнувала твори, як зіницю ока, тому вони збереглися для нащадків. Кілька десятків картин є у фондах Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького та ЛДГМ ім. Б. Возницького, Івано-Франківського музею Мистецтв Прикарпаття, але переважна більшість робіт – у приватних колекціях.
Творчий доробок Осипа Сорохтея становить більше ніж тисячу робіт. Митець створював дуже різні речі. Робив це з очевидною насолодою. Садки і квіти, дерева, коні і заклопотані працею люди, січові стрільці, портрети військової стрілецької старшини, карикатури знаних і невідомих осіб, автопортрети. Відомим став біблійний цикл Осипа Сорохтея «Хресна дорога», що охоплює євангельські сюжети, писаний білим на чорному та чорним на білому.
Велична і несподівана для галицької традиції робота «Зняття з хреста» стала переконливим доказом віри і пошани до Бога. Ця непересічна робота була створена на замовлення єпископа Хомишина і донині є окрасою Кафедрального Храму Святого Воскресіння в Івано-Франківську.
