Виставки. Львів. 2026. Музей Патика. «Осип Сорохтей: український вимір експресіонізму»
З 20 січня до 28 лютого 2026 року у приміщенні музею Патика у Львові тривала виставка «Осип Сорохтей: український вимір експресіонізму». На ній було представлено більше 40ка робіт художника з приватних колекцій. Експозиція відбулася за сприяння нащадків художника та Благодійного фонду підтримки та розвитку культурно-мистецьких ініціатив «РУСТ». Подія зібрала чималу кількість поціновувачів мистецтва.
З привітанням виступили Голова Львівської обласної державної адміністрації пан Максим Козицький, в.о. керуючого справами львівської обласної ради пан Ярослав Гасяк та директор Історико-краєзнавчого музею пан Ігор Тимець. Модерувала церемонію відкриття завідувачка відділом Історико-краєзнавчого музею пані Наталія Філевич.
Доктор історичних наук, мистецтвознавець, пан професор Роман Яців оповів про вклад О.Сорохтея у національне мистецтво, зазначивши, що митець мав свій високий стиль і рафіновану форму, а також, свій власний виразний голос.
Кураторка виставки, мистецтвознавиця пані Мар’яна Максимів-Данилиха підкреслила, що творчість Осипа Сорохтея є свідченням сили української мистецької традиції, яка навіть у складні міжвоєнні та повоєнні часи зуміла зберегти свою самобутність і органічно вписатися в загальноєвропейський культурний простір.
Внук художника пан Роман Сорохтей розповів про збереження творчої спадщини митця та про можливості її популяризації, і подарував музею марку погашення Першого Дня, присвячену 130-ти літтю народження Осипа Романа Сорохтея.
Впродовж роботи виставки відбулося дві кураторські лекції. Виставку відвідало більше як 1000 осіб.
https://www.facebook.com/share/v/17yNCHqwCS/
https://lvivoblrada.gov.ua/u-lvovi-prezentuvaly- domashnyu-kole
https://www.facebook.com/share/r/1ASEfpAzrV/
https://www.facebook.com/share/1C7BKcfdjZ/
https://www.facebook.com/share/14WKpsRwqWx/
«Екпресіонізм, стиль епохи послідовників «творчого пафосу», разом з плеядою «ізмів», як футуризм, кубізм, фовізм, дадаїзм, сюрреалізм, примітивізм, став «par exellence» чужим дійсності і втечею від неї, натомість «nowa rzeczowosc» яка пропагувала тверезе критичне ставлення до дійсності, тяжіє до «дійсної дійсності». Втой час як експресіонізм був раціональним і патетичним, «nowa rzeczowosc» є суперраціональна і антипатетична», – пише Осип Сорохтей у щоденнику (1932 рік)
Осип Сорохтей: український вимір експресіонізму
Осип Сорохтей – художник із непростою драматичною долею, що особливо гостро, проте із гумором і, одночасно, дуже проникливо сприймав оточуючу дійсність. У львівській пресі 1930-х з’являється низка статей, в яких виокремлюють мистецьку постать Осипа Сорохтея і його твори, називаючи «митцем-анахоретом», «галицьким експресіоністом», «карикатуристом у карикатурнім середовищі», «перший свідомий експресіоніст».
Запис у щоденнику, наштовхує на висновки, що митець поступово, але цілком свідомо, рухався в своїх творчих експериментах у напрямку «експресіонізму». Міжвоєнний період в Галичині за соціально-політичними настроями, переживаннями та потрясіннями став ґрунтом для багатьох нових напрямків у мистецтві, проте саме у творчості Осипа Сорохтея, найбільш сприйнятливим став саме експресіонізм, а подекуди «нова речевість», як найбільш соціально орієнтований напрям. Власне остання, була суголосною баченню самого художника картини світу, і його власного усвідомлення реальності, такої, як вона була, без прикрас. Особливий самокритицизм та вимогливість художника до себе та оточуючих, гостре ставлення до несправедливості, все це зумовило появу зображення тонкого натягнутого нерву, надзусиль, безвиході, стаждань, важкої роботи, сміху, крізь сльози – емоцій, що зустрічаємо у творах художника.
Гострота, вміння виокремити основновну думку та підкреслити характер зображуваного вирізняли Осипа Сорохтея з-поміж інших художників-карикатуристів. Саме через карикатуру художник вперше починає подавати своє експресіоністичне бачення світу, малюючи вояків УССусів, які «як ішли в бій, то співали і зі співом умирали», що підкреслює на скільки близький цей жанр до «завдань експресіонізму».
Художник вперше звернувся до творів на біблійну тематику у 1920 – 1926 роках. У цей період створив цикл, до якого ввійшло понад 50 рисунків, один із ранніх шкіців датований ще 1919 роком. Це мініатюрні роботи, присвячені притчам та біблійним історіям з Нового та Старого Завіту. Саме такий формат творів контрастує із напругою внутрішнього простору сюжету, що відтворений із особливою експресією.
Чому у творчості Осипа Сорохтея з’являється релігійна тема, яку художник майже ніде не презентує, що стало каталізатором його «експресіоністичних» експериментів, досі не відомо. Проте, у часовому вимірі ця серія з’явилася і розгорталася поряд із політичними подіями в Галичині, переходом її до складу Польської держави, глибокою кризою середини 1920-х та політикою «пацифікації» 1930-х років. Окреслюючи стилістичні пошуки художника періоду 1930-х років, варто зазначити що вони були найбільш близькими до стилістики «нової речевості» та творчості окремих її представників.
Вже на початку 1930-х художник створює потужний за смисловим навантаженням та емоційним виразом страсний цикл – «Хресна дорога». У циклі рисунків на біблійну тему, найбільше відчуваються внутрішні переживання митця, у деяких євангельських сценах зустрічаємо персонажів із вулиць Станіславова, які «переходять» з побутових сюжетів художника. Обличчя, трактування сцен можемо сміливо ставити в один ряд із релігійними сюжетами Отто Дікса, Еміля Нольде, Ернста Барлаха та інших німецьких художників-експресіоністів. Зазначимо, що в біблійних темах експресіоністів ангели, діти і сам Христос іноді виглядали як монстри і мало чим вирізнялися від засідателів барів. Натомість, в роботах Сорохтея, біблійні персонажі, хоча і мають свої гротескові маски, проте не настільки спотворені, як у картинах Нольде, їхні статуси, заняття та переживання зовсім інші, ніж у роботах Дікса. Художник у цьому циклі хоч стирає межі між «біблійними сюжетами», побутом і вчинками людей, проте вкладає в сцени певну семіотику, власне розуміння часу і його проживання.
Згодом у творчості Осипа Сорохтея 1930-х з’являється велика серія рисунків на побутову тему, своєрідний щоденних міських типажів, що зображенні постійно у роботі, рутинних справах, зануренні у свої власні переживання та роздуми, а з деякими глядач мав можливість познайомитися у бібілійних сюжетах. Як стверджував сам художник, його насамперед цікавлять будні, бо «нині в буднях більше національного колориту, бо ними, передусім ними живуть люди». За настроєвістю роботи надзвичайно близькі до деяких робіт Отто Дікса. Проте твори Дікса гротескніші та емоційніші, гримаси більш виражені, ніж у Сорохтея, адже останній зосереджує увагу, скоріше на внутрішньому світі зображених, занурених у свою роботу, а не викривленій дійсності. Розуміння часу для обидвох художників, було спільним, адже і Сорохтей і Дікс пройшли випробування війною, мали досвід проживання повоєнного часу із його відмінними та однаковими політичними катаклізмами у кожному локальному середовищі. Більш соціальну складову у карикатурі та побутових сюжетах спостерігаємо у творчості Георга Гросса, вони не містили сатиру, а були реальним репортажем із зображенням типів – незліченних жебраків, безруких, безногих. Натомість, Сорохтей фіксував працю, і людину у ній. Як і в релігійних творах, серед людей зустрічаємо маску-автопортрет самого художника.
У творчості художника колір, найчастіше з’являється у акварельних пейзажах, натюрмортах, автопортретах та побутових сценах. Окремо варто виділити пейзажний жанр, який за стилістикою кардинально відрізняється від драматичних експресивних сюжетних робіт митця. Перед нами постають урбаністичні мотиви Станіславова із червоними дахами, сірими та жовтими стінами будинків, композиція цих робіт ґрунтується на лаконічних та стриманих контрастах. Образ міста художник передає не лише через побут та його мешканців – як у випадку із побутовими сюжетами, але й через споглядання-роздум міста з висотного вікна, своєрідну розмову із мурами, вслухання до його звуків, кружлянням поміж дахами будинків – у акварельних пейзажах. Зовсім інший перед нами постає образ околиці у акварелях Осипа Сорохтея – буйна зелень, квітучі сади, затишні будиночки, що купаються у цій пишноті, спокої та легких зелено-коричневих тонах.
Іншою сторінкою творчості Осипа Сорохтея, своєрідним «оголеним нервом», стали автопортрети художника. Від ранньої роботи, незалежно від техніки виконання, митець розкриває у них свій внутрішній світ, фіксуючи власні роздуми чи стан у конкретний момент. Окремі роботи презентують зміну світла, настрою та пози портретованого буквально за лічені хвилини – і перед нами, ніби на секунди, відкриваюся думки, переживання, приховані страждання чи ледь помітний усміх Осипа Сорохтея. Особливий, критичний погляд на самого себе в автопортретах, особливо підкреслюють експресіоністичні пошуки митця.
Точки дотику у мистецтві німецьких експресіоністів та Осипа Сорохтея розкриваються у схожих сюжетах, композиціях, гротеску, карикатурі та й, загалом, у тематиці творів, що свідчить про контекстуальність творчості Сорохтея європейським мистецькими процесам. Чи можливо, що в межах близьких культурних просторів у художників, незнайомих між собою, з’являється майже однакове сприйняття дійсності? Як бачимо, на прикладі Осипа Сорохтея, цілком можливе, особливо враховуючи те, що митці переживали однаковий воєнний та повоєнний досвіди, у приблизно однаковому проміжку часу.
Осип Сорохтей був не єдиним художником експресіоністом в Україні на початку ХХ століття, проте саме він став найближчим до експресіоніського бачення світу і дійсності, адже у творчості відтворив власні емоції та переживання.
Мар’яна Максимів
